Форум Buffalo

..... Для тих, хто серед нас....

....Малюк... він скоро з'явиться на цей світ)).... Це, напевно, буде дівчинка...Саме так)))... У неї будуть татові очі, мамин характер... вона любитиме життя в усіх його проявах та сезонах... Ось вона бавиться влітку у невеличкій калюжці, така вже кумедна))...брудненька вся, але ммама її вимиє та вдягне красиве платтячко :) Це ж діти, їм таке властиве... А це восени... серед пожовклого листя...бігає, веселиться, назбирала букетик із найкращих, на її думку, листочків...аж світиться від радості... А який у неї рум'янець взимку)))... таким має бути її дитинство... А скільки любові довкола...
....Ось уже й до школи треба... Старанно вчиться татова донечка)) Саме так, татова, бо він найбільше балує її та пестить... Дуже полюдляє малювання, музику, танці, а ще вчителі кажуть, що непосидюча, як дзига, але це ж характерно для дітей... Так швидко минає час...і вже на носі випускний..скуня...босоніжки...школа...сльози смутку...так шкода покидати дитинство... Але поруч вірні друзі, батьки, які ніколи не залишать...
....Тепер до ВУЗу!!!!! Трохи несміливо, недовірливо, але з великим бажанням та надією... Стільки всього треба встигнути: повчитись), погуляти, сходити в школу театрального мистецтва, заглянути до бібліотеки, ще купу всіляких дрібниць...купити якийсь подаруночок для мами, щось для себе))... і знову погуляти :)) Піти з друзями в парк, аби поласувати морозивом та подивитись на воду, яка завжди так заспокоювала та надавала сил... Бувало, залізе до ванни, наставить свічечок і... дивиться на це світло та бульбашки... а мама ходить і свариться на те, що як можна так часто у воді сидіти!!!! Та вона знає...нічого не вдієш з цим дитятком (для неї донечка назавжди залишиться малечею)...
....Кохання...Яке воно??? Одні кажуть, що із солодким смаком, наче цукрова вата...інші-що має присмак болю, розчарувань, страждань... А в книжках та фільмах усе таке романтичне... І коли ж воно до неї прийде??? Тато каже, що це обов'язково буде...посміхається та...гладить по русявому волоссі, як в дитинстві, коли мама сварила... Трапилось все так випадково, навіть трохи безглуздо, аж смішно було, коли потім мамі розповідала...Щастя...нарешті... Липневої ночі...на озері...спостерігати за тим, як змінює свій колір тіло...занурене у воду та...любов...яка мерехтить сріблом під променями блідого, але водночас такого яскравого, місяця... А потім прокинутись зранку у обіймах,які ніколи не відпустять... і не вірити, що це не сон... Дома прийдеться пояснювати, чому так довго була у подруги, а потім...із ледь помітною посмішкою на вустах, щось швиденько придумати та...побігти до своєї кімнати...мріяти...згадувати... І все просто чудово, що навіть нагадує...казку... І таких моментів так багато, що здається, наче за спиною виросли крила...
....Перші конфлікти із батьками, перші сльози розчарування...та знову безтурботний сміх... Життя щодня наповнюватиме її чимось особливим, а вона-даруватиме у відповідь йому свою посмішку, яка для когось буде стимулом до життя...увесь світ... Просто посміхатиметься до того, хто йтиме вулицею назустріч...і ставатиме так приємно, коли у відповідь незнайомі люди також робитимуть те саме... Ось де ховаються краплиночки життя...у нас самих))...
....Часом така нестандартна...смішна...завжди радіє усьому, хоча буває, що приходиться так важко...
....А роки так швидко минають, наче крупинки піску у пісочному годиннику... Тепер у неї є люблячий чоловік, двоє, ні, троє діточок, будиночок, хоч і невеликий, але в ньому завжди панує тепло та затишок... Ростуть вже її діти... Батьки радіють онукам... Родина...
....Стукає і до її оселі старість, але вона не боїться, бо життя подарувало стільки радості та смутку, добрих і недуже моментів, батьків, які завжди підтримували, друзів, дітей, онуків...що немає за чим шкодувати, хіба за дечим, але не надто вагомим...
.... Та нічого цього не буде... ЧОМУ??????? У матері від страху звузились зіниці...і серце забилось так швидко, наче збиралось вирватись з грудей... Так чому, лікарю?????? Йому важко казати, але така вже у них робота: дарувати життя, надії та...сіяти смуток... Тому...тому...тому, що у вас СНІД... і... у дитини також... Мені шкода...
.... Запанувала тиша...наче на кладовищі...наче щойно когось поховали... А так і сталось... Поховали життя, яке ще не народилось і...вже не народиться... Пробач, Господи, нас грішних...